Ковалівська громада

Київська область, Васильківський район

Історична довідка

ІСТОРІЯ СЕЛА КОВАЛІВКИ

Ковалівка — сучасне мальовниче село Васильківського району Київської області.

Історія його бере початок у добу трипільської культури. Вже в II-III ст. н.е. на лівому березі р. Кам‘янки існувало давньослов’янське городище. Археологічні розкопки на території поселення підтвердили гіпотезу, що городище являло на той час територіально-адміністративну одиницю. У відділі доісторичної археології Білоцерківського археологічно-етнографічного музею зберігаються  експонати, знайдені під час розкопок в с. Кова­лівка в 1927 році, зокрема роги могутнього оленя та залишки посуду II століття н.е.

Збереглися з тих часів і залишки земляних валів, які виступали оборонною лінією між поселеннями. Одні дослідники вважають, що ці вали були започатковані ще антами, інші твердять, що їх почав будувати Володимир Великий. Українська легенда каже, що першим будівничим таких валів був Микита Кожум’яка, який хитрощами запряг Змія у величезного плуга і проорав борозну. Скиба від неї утворила високий вал. Дооравши до річки, Змій попросив напитися. Він пив доти, поки застогнав і здох. З тих пір річка називається Стугна, а вали — змієвими. Залишки такого „змієвого валу” можна побачити біля річки Кам’янки на межі двох сучасних населених пунктів — Ковалівки й Устимівки.

Ці місця завжди чарували своїх поселенців. За народною легендою засновником с. Ковалівки був Мина Назаренко. У 16 столітті він побудував на шляху недалеко від р. Кам’янки невеличку хатину, а побіля неї — кузню. Юнак був молодим ковалем, — звідси й назва села — Ковалівка. Він невипадково обрав ці мальовничі місця для поселення. Ще з дитинства Мина пам’ятав, як його батько, повернувшись із Києва, куди ходив на прощу до Лаври, розповідав, які живописні куточки він бачив: “Йшов на прощу до Лаври і запримітив понад річкою Кам’янкою хороше місце для кузні. Вода поруч і великий шлях теж”. Запали Мині в душу батькові слова, і вирішив він неодмінно знайти це місце. “Отут і продовжуватися моєму роду і прабатьківському ремеслу,” — вирішив твердо. Після смерті батька довелося Мині — найстаршому з ковалевого роду, підтримувати в життєвих негодах ще шестеро менших братів. Так на березі невеличкої річки виник хутірець з декількох хатин, тут жили і працювали справжні майстри-ковалі. Вдень і вночі скрипіли коло кузні чумацькі вози, зупиняючись за потреби нагального ремонту. Завжди коваль Мина був радий цікавим гостям, уважно слухав чумацькі розмови.

Одного разу зупинилися чумаки, з Криму повертаючись, у молодого коваля переночувати. Наймолодший поміж чумаків привів до хатини чорнооку засмаглу дівчину. Пояснив, що підібрали її в Криму на шляху голодну та хвору. Не було у дівчини ні батька, ні матері, ні грошей, ні одежини. Тільки ховала вона під дрантям кволого білого лебедя, у якого було перебите ворожою стрілою крило. Нікому його не віддавала і ділилася з ним останнім шматком хліба. Молодому ковальчуку стало шкода дівчини, і він залишив її у себе. Через деякий час дівчина одужала. Врятував молодий коваль від голодної смерті дівчину і її вірного друга лебедя. Вони покохали один одного і одружилися. Прожили довге і щасливе життя. Згодом почав оселятися біля ковалів Назаренків інший люд, а на ставку з того часу живуть красені-лебеді.

В 17 ст. на ковалівській землі побував відомий політичний і церковний діяч Петро Симеонович Могила. З ім’ям Петра Могили історія українського народу пов’язує церковні реформи, реформи шкільництва та створення першого в Східній Європі вищого навчального закладу — Києво-Могилянської колегії, якій в 1701 році за наказом Петра I було надано статусу академії. Змінивши меч на хрест, в 1625 р. він залишив світське життя і постригся в ченці. У 1627 році П. Могилу обирають архімандритом Києво-Печерського монастиря, а в 1632 році — Київським митрополитом.

Ставши архімандритом, П. Могила придбав землі для фільваркового господарства Києво-Печерської Лаври недалеко від Ковалівки і побудував православний храм. Мешканці Ковалівки стали його першими прихожанами. Будучи глибоко віруючою людиною, він вирішив закласти православний храм і на березі мальовничого ставка в Ковалівці. Та, на жаль, за життя його мрії не здійснилися. А перша дерев’яна приходська церква була збудована в Ковалівці в ім’я рівноапостольного князя святого Володимира в 1753 р.

Історія села Ковалівки тісно переплітається з історією Васильківського повіту, який згадується ще в 1782 р. як складова Київської губернії. Так, на кінець 18 ст. в Ковалівці містилося волосне управління. Ця волость об’єднувала сім сіл і хутір. Населення волості складало більше 12 тисяч жителів. На той час в самій Ковалівці нараховувалося 358 дворів і мешкало понад 3,5 тис. чоловік. Господарство вели за трипільною системою.

Село належало спадкоємцям графа Володимира Владиславовича Браницького. Францішеку Ксаверію Браницькому землі півдня Васильківського повіту та Білоцерківське староство були подаровані польським королем Станіславом Августом за великі заслуги в 1774 році. Право на довічне володіння цими землями підтвердила в листопаді 1781 р. великоросійська імператриця Катерина II.

Граф Францішек Ксаверій Браницький — великий гетьман Речі Посполитої, генерал-аншеф військ російських, мав орден святого Андрія, Олександра Невського, Білого орла і святого Станіслава.

Початок 19 ст. залишив помітний слід в історії села Ковалівки та всього Васильківського краю і був пов’язаний з діяльністю декабристів на Україні.

3 (15) січня 1826 р. Чернігівський полк під командуванням потомка козацького гетьмана С.І. Муравйова-Апостола провів бій в урочищі біля Ковалівки і був розгромлений царськими військами. Ця поразка стала вирішальною для Васильківської управи “Південного товариства декабристів”.

В 1876 році було прокладено залізницю “Фастів — Черкаси” через Білу Церкву, згодом недалеко від Ковалівки побудовано залізничну станцію, яка діє до сьогодні.

До середини 19 ст. в Ковалівці не було освітнього закладу. Селян навчали грамоти переважно священики. До 1892 р. в селі функціонувала церковно-приходська школа, де місцевий дяк навчав 15-20 учнів Закону Божому. Наприкінці XIX століття в Ковалівці діяла двокласна приходська школа, школа грамоти, а також паровий млин, шість кузень, крамниця.

В 1902 р. в селі було розпочато будівництво нового навчального закладу — двокласного міністерського училища з 5-річним строком навчання, розраховане на 300 учнів. Ця будівля, як освітній заклад, функціонувала майже 100 р. В 1913 р. в Ковалівці було відкрито земську двокласну школу з 4-річним терміном навчання. Кількість учнів в цій школі складала 250 дітей. Одночасно було відкрито вище початкове училище. В 1919 р. в Ковалівці почала працювати початкова школа, в 1936 р. — трудова вечірня середня школа.

В часи Великої Вітчизняної війни школа не працювала. Робота учбового закладу відновилася в 1944 р.

Війська Першого Українського фронту Радянської Армії звільнили село від фашистських загарбників 10 листопада 1943 р.

Надалі історія села Ковалівки тісно пов’язана з розвитком існуючих на той час господарств. Ще в 1928 році на ковалівських землях було організовано три колгоспи: “Червоний промінь”, “Червоний тракторист” і “Друга п’ятирічка”.

4 жовтня 1950 року ці три господарства були об’єднані в один колгосп ім. Щорса. В грудні 1960 року господарство очолив Радзієвський В.М., який керував ним до серпня 1985 року. За цей час господарство досягло значних успіхів в тваринництві і рослинництві. Зріс добробут селян. Ковалівка поступово перетворювалась на сучасний населений пункт.

В 1985 році ковалівчани обрали головою А.А. Засуху. Він керував господарством до 1993 року. В цей період колгосп ім. Щорса мав високі показники в сільськогосподарському виробництві, брав участь у різних виставках, де займав призові місця. Село поступово розбудувалося.

25 січня 1993 року господарство очолила Тетяна Володимирівна Засуха — дружина Анатолія Андрійовича, який очолив Київську обласну державну адміністрацію.

28 липня 1993 року колгосп імені Щорса було перейменовано в агрофірму “Світанок”, а Тетяна Володимирівна обрана головою правління. Так народилося нове господарство, яке вже впродовж 25 років є яскравим і переконливим прикладом вмілого господарювання на рідній землі.

Сьогодні Ковалівку справедливо називають сучасним європейським містечком. В селі завершено газифікацію, проведено централізоване водопостачання. Збудовано декілька сучасних магазинів, ресторанний комплекс, піцерію.

З 1998 року функціонує оздоровчо-профілактичний комплекс, де розміщено аптеку, поліклініку та, безпосередньо, саму лікарню.

Працює в Ковалівці і дитячий садок, в якому виховується більше 20 малюків.

Завжди користуються попитом серед місцевого населення послуги, які надає сучасний салон краси, де працює перукарня, цех пошиття одягу, майстерня по ремонту взуття, сауна, манікюрний зал, цех по ремонту меблів, масажний кабінет, тощо.

В центрі Ковалівки височіє православний храм — Церква Різдва Пресвятої Богородиці, побудована в 1997 році. Поряд з храмом знаходиться єдиний на території України пам’ятник політичному й церковному діячеві 17 ст. Петру Симеоновичу Могилі.

Значної уваги приділяє керівництво агрофірми питанням освіти сучасної молоді та розвитку культурного сектора на селі— завершено капітальний ремонт і реконструкцію будинку культури.

2 вересня 2002 року гостинно відчинила двері своїх просторих, світлих класів нова красуня-школа — обласний навчально-виховний комплекс „Ковалівська гімназія”, де на сьогодні вчиться 368 учнів. На території цього навчального закладу діє басейн, чудовий стадіон, хокейний та спортмайданчики.

Є в Ковалівці побудований на землі справжній годинник, який вражає не лише своїми розмірами і красою, а й точністю роботи механізму. Він знаходиться саме на тому місці, де була зведена перша будівля на території села. Його в Ковалівці називають годинник вічності. А через ставок звели дивовижний місток кохання, на якому зустрічаються закохані.

Живуть в Ковалівці добрі, щирі, відкриті люди. Уміють наполегливо й завзято працювати, уміють і весело відпочивати. Ковалівка — це велика єдина родина, де кожного поважають і про кожного піклуються усі разом. На сьогодні в селі мешкає понад 1,5 тис. жителів. І головне, що молодь повертається в рідне село — люди охоче, із задоволенням працюють в господарстві на благо своєї Вітчизни, бо живуть в Ковалівці під гаслом: „Наша робота — запорука добробуту країни!”

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора